Інтерв’ю з Ерболатом Бекбау

Інтерв’ю з Ерболатом Бекбау: «Команда — це сім’я. Я прийшов у цю сім’ю і мене добре прийняли»

Міжнародна Футбольна Академія МСМ

Ось і завершився цілий місяць з початку нашої футбольної програми, а отже, зараз саме час підбити перші підсумки та дізнатися про враження наших футболістів. Саме заради цього ми зустрілися зі студентом нашої річної програми Чеська + Футбол – Ерболатом Бекбау з міста Усть-Каменогорськ, Республіка Казахстан.

— Єрболат, привіт! Дякуємо, що знайшов час для інтерв’ю. Хочемо запитати тебе щодо твоїх перших вражень за цей місяць у Празі. Отже, чому ти обрав саме Прагу? Адже є багато інших різних варіантів.

— Так, дійсно є багато різних варіантів, але я обрав саме Аграрний університет. В минулому році я працював перекладачем в компанії, яка проводила Всесвітній міжнародний конгрес фермерів. Там я познайомився з багатьма фермерами з усього світу, з Нової Зеландії та навіть Канади. Вони сказали, що, якщо я отримаю освіту у сільськогосподарському університеті, вони запропонують мені практику з подальшими перспективами працевлаштування. Я розглядав ВНЗ Росії, Канади, Чехії, але через те що тут освіта безкоштовна та рівень її набагато вищій, ніж в Росії, наприклад, отже я подумав, а чом би й ні.

— А чому ти обрав саме програму Чеська + Футбол?

— Просто тому що я дуже люблю футбол і два з половиною роки займався ним в Казахстані. Хотів під час перебування в Празі поєднувати приємне з корисним.

— Яке було твоє перше враження про Прагу?

— Враження у мене тільки позитивні, тому що Прага — це дійсно гарне місто з прекрасною архітектурою. Я, як людина, яка любить гуляти поодинці, зробив правильний вибір. Мені тут все подобається. І спосіб життя, і місцеві жителі.

— До речі про спосіб життя в Чехії, ти вже звик до нього? Все ж таки менталітет, люди, та й взагалі все трохи відрізняється Казахстану.

— Так, насправді. Щодо Росії та Казахстану, там спосіб життя приблизно однаковий. А в Чехії є щось таке … Я не можу точно сказати, що саме, але це «щось» дуже зігріває душу. Що стосується способу життя чехів, я його цілком розумію і вже звик до нього.

— А що найбільше запам’яталося за цей місяць у Празі? Якась яскрава подія?

— Взагалі, місяць минув досить швидко. Я навіть не міг повірити, що минув вже цілий місяць. Але найбільше запам’ятався, я думаю, мій приліт і заселення в гуртожиток, тому що це все було нове, в дивину, я тільки познайомився зі своїм сусідом, тільки розклав речі. Саме в перший день я зустрів людей, з якими досі спілкуюся, дружу. Тому так, напевно, все-таки перший день.

— Добре, дякую. А щодо занять на курсах? Яка твоя думка про річну підготовчу програму? Чи достатній рівень знань дають викладачі?

— Мені здається, що так. Це взагалі дуже гарна ідея — поєднувати навчання і футбол. Рівень дуже хороший, якщо не переставати старанно вчитися, читати додаткову літературу. Цілком можна освоїти мову в короткі терміни. Але все залежить від двох речей: це

працездатність самого учня і вчитель. Наприклад, наша група на 4 лекції обганяє інші. Програма одна, а вчителі різні.

— Чи легко тобі поєднувати навчання з футболом?

— Так, цілком. У мене ранкові лекції з 8:45 до 12:15, потім я повертаюсь у гуртожиток і роблю домашнє завдання на наступний день, потім я їду на лекцію в Академію МСМ. Там дають дуже хорош завдання, за допомогою яких ти можеш практикувати чеську мову. І вже після занять в Академії я їду на футбол. Поєднується все добре, навчання футболу і футбол навчанню не заважають.

— А на чому хочеш зробити акцент в майбутньому? На навчанні або на футболі?

— На навчанні.

— Добре, розкажи, будь ласка, де ти грав у Казахстані?

— Тренувався я в місцевій команді «Восток». Коли я займався там, вона грала в прем’єр-лізі Казахстану. Перший рік я тренувався, освоювався, а вже на другий рік мене зареєстрували як повноцінного гравця юніорської команди. На жаль, на 3 рік я не зміг залишитися в команді, тому що опинився перед вибором: футбол або навчання. Я обрав навчання, бо перспектив значно більше.

— Коли ти почав займатися футболом?

— У тринадцять з половиною років.

— До цього в тебе вже був якийсь досвід у спорті?

— Так, до цього я займався багатьма видами спорту. Акробатика, наприклад. Що, до речі, дуже мені допомогло, тому що я воротар. Потім я займався хокеєм, боксом і футболом. Але в підсумку я обрав футбол і зробив більший акцент на ньому. У моїй родині дуже люблять футбол: мій брат, мій двоюрідний брат. Це сильно вплинуло на моє остаточне рішення.

— Зараз ти тренуєшся в Празі, у тебе вже був досвід тренувань в Казахстані, і наше наступне питання, чи є відмінності в характері тренувань, наскільки тут інтенсивніше тренування чи навпаки?

— У перший рік у себе в Казахстані я тренувався по «радянській системі» тренувань. Були величезні фізичні навантаження, це було основною складовою. Потім була створена футбольна академія, і в академію почали запрошувати фахівців з Росії, Бразилії, Англії. Зараз вже відмінностей у характері тренувань практично немає, але рівень гри значно відрізняється, тому що хлопці тут ставляться до футболу і тренувань більш відповідально.

— Ти маєш якісь слабкі сторони у футболі?

— Для голкіпера у мене невисокий зріст. Це є головним мінусом.

— Але якщо є стрибучість, то зріст не має великого значення?

— Це дійсно так. І тим паче є багато відомих воротарів, які мали невисокий зріст. Друга моя слабкість полягає в тому, що у мене поганий контроль м’яча ногами. Після невеликої перерви у футболі забув абсолютно все.

— Чи дозволяють тренування тут виправити це?

— Так звичайно. На початку тренувань воротарі працюють з усією командою і тільки потім вже починають займатися окремою групою.

— Ще хотів тебе запитати про відносини у команді. Чи допомагає тренер, якщо тобі щось незрозуміло, підказує?

— Так, одразу після того, як я прийшов в команду, деякі з хлопців знали англійську досить добре, тому ми одразу знайшли спільну мову з першим воротарем команди. Після цього, якщо мені щось було незрозуміло, то я прошу цього воротаря попросити тренера показати вправу ще раз, і вони спокійно на це реагують і допомагають. Наш тренер Олджріх Віт. Він дійсно знає свою справу. Це ясно і зовні, і судячи з того що він каже. Для нього його команда — це його сім’я. Я прийшов у цю сім’ю і мене добре прийняли.

— Можливо в тебе якісь побажання, які б допомогли нам покращити програму?

— Сам курс навчання досить сильний, але щодо культурної програми у мене є одне побажання. У програму входить дуже багато екскурсій по Празі та Чехії, не всім людям це цікаво, але вони за це заплатили. Мені здається, що розумніше буде надати право обирати студентам.

— Добре, дуже дякую за твою думку. І останнє запитання: як тобі робота нашої Футбольної Академії МСМ і кураторів?

— Претензій ніяких немає, тому що я бачу, як ви намагаєтеся. У будь-який момент, коли я їм зателефоную і повідомлю про свою проблему, вони одразу ж починають думати, як її вирішити. Дуже чуйні люди.

— Ерболат, дякуємо тобі за інтерв’ю! І бажаємо вдачі!